81=ÔI MẸ ƠI
Ôi mẹ ơi, con khổ quá chừng!
Đôi mắt sáng nhưng mẹ biết không
Chẳng có người để mà trao ánh mắt.
Ôi mẹ ơi, mẹ ơi, con khổ lắm!
Đôi tay trắng mà tay không âu yếm
Không có ai mà ve vuốt mẹ ơi.
Ôi mẹ ơi, mẹ biết không, mẹ ơi
Đôi chân nhẹ nhàng nhưng chẳng có ai
Con biết nhảy cùng với ai hả mẹ?
[1859]
81= Ой маю, маю я оченята...
Ой маю, маю я оченята...
Нікого, матінко, та оглядати,
Нікого, серденько, та оглядати!
Нікого, матінко, та оглядати,
Нікого, серденько, та оглядати!
Ой маю, маю і рученята...
Нікого, матінко, та обнімати,
Нікого, серденько, та обнімати!
Нікого, матінко, та обнімати,
Нікого, серденько, та обнімати!
Ой маю, маю і ноженята,
Та ні з ким, матінко, потанцювати,
Та ні з ким, серденько, потанцювати!
Та ні з ким, матінко, потанцювати,
Та ні з ким, серденько, потанцювати!
10 іюня [1859], Пирятин
82=GỬI EM GÁI
Tôi đi qua những khu làng xơ xác
Nghèo đói, không vui bên sông Đnhép
Và nghĩ suy: biết tìm ở nơi nào
Chốn nương thân, và vì sao cơ cực?
Và tôi nhìn thấy trong một giấc mơ
Đứng
trong khu vườn có đầy hoa
Đẹp
xinh tựa hò như thiếu nữ
Trên
gò đất cao một mái nhà.
Và
sông Đnhép bao thân thuộc
Dòng
sông ánh lên, sông đầy nước
Và
tôi nhìn thấy trong khu vườn
Đang
đứng bên cây anh đào tươi xanh
Người
em gái của tôi, người em ruột
Ơi
người em gái nhiều đau thương
Em
dường như ở chốn thiên đường
Và
từ dòng sông mênh mang Đnhép
Em
hình dung ra một con thuyền
Con
thuyền nhỏ đang bơi trên dòng nước
Dòng
sông rộng mênh mang, sông Đnhép
“Ôi
anh trai, niềm hạnh phúc của em”
Nhưng
giấc mơ bỗng đứt quãng, và em
Vẫn
làm tạp dịch, anh vẫn cực hình!
Và
ta vẫn đi con đường khó nhọc
Con
đương gian nan có tự ngày xanh
Thôi
thì ta đành cầu Chúa nghe em
Mong
Ngài giúp anh em mình sống được.
[1859]
____
*Bài thơ này
về người em gái Yaryna Hryhorivna Boiko (Shevchenko) (1816–1865) lấy chồng là
Fyodor Kondratievich Boiko (1811–1850).
82= Сестрі
Минаючи убогі села
Понаддніпрянські невеселі,
Я думав: «Де ж я прихилюсь?
І де подінуся на світі?»
І сниться сон мені: дивлюсь,
В садочку, квітами повита,
На пригорі собі стоїть,
Неначе дівчина, хатина,
Дніпро геть-геть собі розкинувсь!
Сіяє батько та горить!
Дивлюсь, у темному садочку,
Під вишнею у холодочку,
Моя єдиная сестра!
Многострадалиця святая!
Неначе в раї, спочиває
Та з-за широкого Дніпра
Мене, небога, виглядає.
І їй здається — виринає
З-за хвилі човен, доплива...
І в хвилі човен порина.
«Мій братику! моя ти доле!»
І ми прокинулися. Ти...
На панщині, а я в неволі!..
Отак нам довелося йти
Ще змалечку колючу ниву!
Молися, сестро! будем живі,
То бог поможе перейти.
Понаддніпрянські невеселі,
Я думав: «Де ж я прихилюсь?
І де подінуся на світі?»
І сниться сон мені: дивлюсь,
В садочку, квітами повита,
На пригорі собі стоїть,
Неначе дівчина, хатина,
Дніпро геть-геть собі розкинувсь!
Сіяє батько та горить!
Дивлюсь, у темному садочку,
Під вишнею у холодочку,
Моя єдиная сестра!
Многострадалиця святая!
Неначе в раї, спочиває
Та з-за широкого Дніпра
Мене, небога, виглядає.
І їй здається — виринає
З-за хвилі човен, доплива...
І в хвилі човен порина.
«Мій братику! моя ти доле!»
І ми прокинулися. Ти...
На панщині, а я в неволі!..
Отак нам довелося йти
Ще змалечку колючу ниву!
Молися, сестро! будем живі,
То бог поможе перейти.
20 іюля [1859], Черкаси
83=TÔI DẠI DỘT
Tôi dại dột và tôi từng suy nghĩ
Tôi nghĩ rằng: “Thật khổ cho thân tôi
Biết làm sao sống được ở trên đời
Để khen mọi người và ca tụng Chúa
Giờ tôi vật vã ở trong bùn thối
Trong gian nan, đau đớn mãi không thôi
Khi ra đi – dấu vết cho cuộc đời
Không để lại trên mặt đất đau khổ”.
Ôi dắng cay, khổ đau như vậy đó
Tự mình tôi, không biết trốn vào đâu
Vì Phi-la-tô đóng đinh khắp nơi
Và thiêu đốt con người trên đống lửa.
[1859]
83= Колись дурною головою
Колись дурною головою
Я думав: «Горенько зо мною!
Як доведеться в світі жить?
Людей і господа хвалить?
В багні колодою гнилою
Валятись, старітися, гнить.
Умерти й сліду не покинуть
На обікраденій землі...
О горе! горенько мені!
І де я в світі заховаюсь?
Щодень пілати розпинають,
Морозять, шкварять на огні!»
Я думав: «Горенько зо мною!
Як доведеться в світі жить?
Людей і господа хвалить?
В багні колодою гнилою
Валятись, старітися, гнить.
Умерти й сліду не покинуть
На обікраденій землі...
О горе! горенько мені!
І де я в світі заховаюсь?
Щодень пілати розпинають,
Морозять, шкварять на огні!»
21 іюля [1859], Черкаси
84=MÔ PHỎNG THƠ EDUARD SOVA
Để tặng cho em đó
Anh trồng bên ngôi nhà
Cây táo và cây lê
Để cho em sẽ nhớ.
Trời sẽ cho em ạ
Sẽ ngơi nghỉ nghe em
Dưới bóng lá bóng cành
Cùng với bầy trẻ nhỏ.
Bàn tay anh hái quả
Phát cho lũ trẻ con…
Và với em yêu thương
Chuyện trò trong lặng lẽ:
— Nhớ không em ngày ấy
Anh trồng giữa mùa xuân
Giờ hạnh phúc bên em!
— Và em đây cũng vậy!
[1859]
84= Подражаніє Едуарду Сові
Посажу коло хатини
На вспомин дружині
І яблуньку і грушеньку,
На вспомин єдиній!
Бог дасть, виростуть.
Дружина
Під древами тими
Сяде собі в холодочку
З дітками малими.
А я буду груші рвати,
Діткам подавати...
З дружиною єдиною
Тихо розмовляти.
— Тойді, серце, як бралися,
Сі дрéва садив я...
Щасливий я! — І я, друже,
З тобою щаслива!
19 ноября [1859],
С.-Петербург
